Система змащення - це сукупність приладів і механізмів, що забезпечують зберігання оливи, її очищення, підведення до тертьових поверхонь під певним тиском і охолодження. Необхідність в такій системі виникла тому, що під час роботи двигуна між його рухомими деталями, що дотикаються, виникає тертя, на подолання якого витрачається частина корисної роботи, а самі деталі піддаються зносу і нагріванню. Для зменшення тертя застосовують різні сорти масел, які утворюють між поверхнями, що труться, масляну плівку. Крім того, олива сприяє охолодженню нагрітих від тертя деталей і забирає з їх поверхонь дрібні частинки металу та інших домішок. При недостатній подачі масла до тертьових поверхонь двигун перегрівається, заклинюють поршні в циліндрах. При дуже рясному змащенні олива, проникаючи в камеру згоряння, марно згорає, в результаті чого на днищах поршнів, на стінках камер згоряння і на клапанах відкладається нагар. Потрапляючи на електроди свічок запалювання, олива порушує їх роботу, і двигун починає працювати з перебоями. Для змащення застосовуються мінеральні масла (отримані з нафти шляхом перегонки), напівсинтетичні і синтетичні. Напівсинтетичні масла представляють суміш високоякісних нафтових і синтетичних базових компонентів. У синтетичних масел нафтова основа відсутня, за рахунок ефективних антифрикційних присадок підвищується (в порівнянні з мінеральними маслами) термін роботи двигуна, полегшується його запуск при низьких температурах. Незважаючи на вищу ціну, напівсинтетичні і синтетичні масла знаходять все більш широке застосування. Випускаються спеціальні моторні масла, причому вони різні для двигунів, що відрізняються по тактності (дво-, чотиритактних) і по ступеню форсування. У чотиритактних двигунах застосовуються три способи подачі масла до поверхонь, що труться: під тиском, розбризкуванням і самоплив. Більшість пар тертя змащуються під тиском, створюваним масляним насосом. Інші пари тертя змащуються масляним туманом, який утворюється при розбризкуванні крапель масла рухомими деталями кривошипно-шатунного механізму. І, нарешті, третя група деталей змащується маслом, що стікає по особливих каналах і жолобах. Картер (піддон картера) зазвичай є масляним резервуаром (так званий «мокрий» картер). Деякі зарубіжні мотоцикли мають систему з «сухим» картером, з якого масло спочатку відкачується однією з секцій насоса в окремий масляний бак, а іншою секцією під тиском подається до поверхонь тертя. Бак може розташовуватися в різних місцях біля двигуна, біля заднього колеса або в передній частині рами. Рівень масла у всіх системах змащення контролюють за допомогою щупа (з мітками мінімального і максимального рівня) або через спеціальний контрольний отвір. Робота двигуна із пониженим і рівнем масла недопустима. Система змащення містить масляний насос, масляний фільтр, клапани (зворотний і запобіжний) і магістралі у вигляді каналів. Масляні насоси чотиритактних ДВЗ — шестерневого типу. Вони складаються з корпусу, в якому розташовані одна або дві пари шестерень із зовнішнім або внутрішнім зчепленням; шестерні приводяться в дію обертання від колінчастого або розподільчого валу двигуна. У передній стінці картера по кільцевій проточці і трубці масло потрапляє на зуби шестірні колінчастого вала, яка розбризкує його по всій порожнині, змащуючи шестірні розподільчого вала і генератора. Для очищення масла в чотиритактних двигунах застосовують центрифуги. Роль центрифуги виконують також маслоуловлювачі, в жолобі яких з оливи осідають тверді частинки. Для запобігання видавлювання масла через прокладки та сальники картер його з'єднаний з атмосферою сапуном. Сапун за допомогою клапанного пристрою при підвищенні тиску випускає пари масла, а при розрідженні не дає можливості потрапляти повітрю і пилу в картер. При недостатній подачі масла можливий перегрів двигуна, виплавляння вкладишів, заїдання поршнів і кілець. При надмірній - масло попадає в камеру згоряння, забризкує свічки, двигун працює з перебоями, димить. На мастило треба звертати найсерйознішу увагу, тому що нестача його може призвести до аварії. Ознаками нестачі оливи є надмірне перегрівання циліндрів і головок, падіння потужності і поява стуків у двигуні. У двотактних двигунах змащення пар, що труться, здійснюється маслом, що знаходиться у вигляді дрібних крапель в парах палива. Масло змішують з бензином або заздалегідь в баку (у пропорції 1:25— 1:50), або безпосередньо у впускному патрубку, куди воно в необхідній кількості подається спеціальним дозатором. Останню систему подачі масла називають «системою роздільного змащення», вона має переважне розповсюдження на зарубіжних двотактних двигунах. У системах з роздільним змащенням застосовують насоси плунжерного типу, що приводяться в дію від колінчастого валу або моторної передачі. Масло зберігається в спеціальному баку і поступає до насосу самопливом. Конструкція передбачає сигналізатор низького рівня масла в баку. Кількість масла, що подається у впускний патрубок, залежить від частоти обертання колінчастого валу двигуна; у деяких конструкціях є ще одне регулювання його продуктивності — від положення ручки «газу», для чого насос сполучений з нею окремим тросом. Система охолодження. Всі мотоциклетні двигуни зовні в залежності від тактності мають систему охолодження — повітряну або рідинну. У найбільш простій системі повітряного охолодження деталі охолоджуються потоком зустрічного повітря при русі мотоцикла. Для підвищення ефективності тепловіддачі поверхні циліндра і головки роблять ребристими. На деяких мотовсюдиходах і більшості моторолерів застосовують примусове повітряне охолодження, коли повітря нагнітається вентилятором з механічним (рідше електричним) приводом. У системах повітряного охолодження чотиритактних двигунів чималу роль відводять охолодженню масла — збільшують поверхню картера, встановлюють спеціальні масляні радіатори. Відведення тепла в мотоциклетних двигунах здійснюється головним чином шляхом обдування ребер, які виготовлені (відлиті) на поверхні циліндра. Чим більша площа цих ребер і чим більша теплопровідність матеріалу, з якого вони виготовлені, тим інтенсивніше охолодження. Природно, під час руху мотоцикла ефективність охолодження підвищується і охолодження двигуна покращується. Їзда на знижених швидкостях при високій швидкості обертання колінчастого валу двигуна, їзда по важких дорогах, при більших навантаженнях і перевантаженнях на малій швидкості обертання ведуть до перегріву двигуна. Надмірне охолодження теж негативно позначається на роботі двигуна. Робоча суміш згоряє повільніше, бензин конденсується на стінках циліндра, змиває масляну плівку, веде до підвищеного зносу тертьових поверхонь і передчасного виходу двигуна з ладу. Для надійної роботи мотоцикла необхідно ретельно очищати ребра циліндра і головки від бруду, масла, які погіршують охолодження двигуна. На мотоциклетних ДВЗ широке застосування мають системи рідинного охолодження, подібні автомобільним. В якості теплоносія використовують спеціальну рідину — антифриз. Антифризи являють собою низькозамерзаючі ( — 40... —60 °С) і висококиплячі (+ 120... + 130 °С) рідини. Експлуатація двигунів з використанням чистої води не допускається. Системи охолодження включають насос, термостат, радіатор з розширювальним бачком, сполучні шланги. До радіатора може кріпитися вентилятор (зазвичай з електричним приводом), який включається датчиком температури. Багато мотоциклів мають спрощені системи рідинного охолодження — без електровентилятора і термостата. Насос відцентрового типу приводиться через сполучну муфту від колінчастого валу двигуна або допоміжного валу. Складається насос з корпусу, кришки, крильчатки і манжетів ущільнювачів. Підтримує постійну температуру в системі охолодження спеціальний клапан — термостат. Він є запаяною ємністю, усередині якої знаходиться речовина з високим коефіцієнтом теплового розширення. Під час прогріву (до температури охолоджувальної рідини близько 90°С) термостат обмежує циркуляцію рідини через радіатор, завдяки чому двигун швидко прогрівається. Після досягнення робочої температури клапан термостата відкриває доступ охолоджувальної рідини в радіатор, де вона ефективно охолоджується потоком зустрічного повітря. При нагріві охолоджуючої рідини понад встановлену температуру (90 — 95°С) датчик температури включає електровентилятор, додатковий обдуваючий радіатор. советы юриста потребитель
